Страх самотності очима психолога

Якби можна було сказати, що психологічна реальність спирається на 4 стовпи, одним із них була б самотність. Інші три — це свобода, кінечність життя та відсутність заздалегідь встановленого сенсу. Це не лише незмінні супутники нашого існування, а й найважливіші чинники особистісного зростання.

Страх самотності: чого ми боїмося?

Чому самотність лякає? Зіткнення з почуттям самотності може піднімати в душі вкрай важкі переживання, іноді буквально перевертаючи догори дном уявлення про життя.

Опинившись на самоті перед обличчям життєвих труднощів, ми можемо гостро відчувати свою незахищеність, вразливість та безсилля. Страх залишитися одному посилює невпевненість. З’являється тривога не впоратися та сумніви в собі. Тоді ми починаємо відчайдушно шукати опори та допомоги в інших людей. Деякі люди можуть почуватися у прямому сенсі паралізованими та безпорадними, не отримуючи необхідної їм підтримки.

Увага та оцінка значущих людей надає нашим власним діям велику цінність. Ми стаємо впевненішими в результатах своєї праці та отримуємо більше задоволення.

Іноді емоційний зв’язок з іншою людиною настільки важливий, що без нього просто втрачається відчуття себе. Самотність переживається як болісна порожнеча, і людина ніби перестає існувати.

Як страх самотності впливає на життя

Самотність у психології — одна з найпотужніших сил, і не випадково люди намагаються уникнути її за всяку ціну. Якщо є виражений страх самотності, все життя може будуватися у спробах уникнути зустрічі з цим почуттям.

Деякі люди намагаються боротися зі страхом самотності за допомогою їжі, алкоголю, покупок, подорожей, різноманітних занять чи тимчасових зв’язків. Все це приносить швидке, але дуже короткочасне полегшення. Інші поринають з головою в роботу, ізолюючись від потреби емоційної близькості.

Сподіваючись позбавитися внутрішньої самотності, ми можемо вступати у відносини заради відносин (коли основне бажання — просто не залишитися одному). При цьому поведінка може набувати двох крайностей.

В одному випадку, страх перед самотністю змушує всіма силами догоджати іншим людям, намагатися бути якомога кращим, зручнішим. Боючись відкинення, людина намагається стати схожою на інших, згладити будь-які нерівності свого характеру. Неминуче доводиться уникати конфліктів, жертвувати своїми потребами, індивідуальністю та самореалізацією заради збереження позитивного ставлення себе.

Інша крайність — це намагання привернути до себе увагу, що називається, за всяку ціну. Сильний страх самотності може робити поведінку демонстративною, провокаційною, конфліктною та небезпечною.

Ще один несвідомий спосіб отримати турботу інших — це захворіти або потрапити в біду. Всі ми з дитинства пам’ятаємо, що коли нам погано, близькі люди особливо дбають про нас. Тому іноді страждання стає основним засобом встановлення стосунків.

Іноді страх самотності виявляється у страху бути покинутим. Щоб утримати близьку людину, доводиться вдаватися до гіперконтролю, слідкувати за кожним кроком. Тривога змушує вимагати від близької людини надмірної уваги та турботи. Це виявляється в потребі, щоб зв’язок був постійним, а партнер — якомога ближче і опікувався людиною, наче немовлям. Найчастіше партнеру висуваються настільки високі вимоги, що він просто не в змозі їх виконати.

Зрештою, захиститися від страху душевної самотності можна, відмовившись від спроб завести близькі стосунки з людьми. В такому разі сама самотність стає парадоксальним захистом від страху самотності.

Причини страху самотності

Страх самотності найчастіше пов’язаний із недостатньою психологічною зрілістю та травматичними переживаннями минулого.

Досвід ранніх стосунків (зазвичай, з мамою) накладає відбиток на все подальше життя. У дитинстві кожна людина знаходилася в стані тотальної залежності та безпорадності. Саме в той період страх бути залишеним був повністю виправданий.

Можливо, з якихось причин мама не мала можливості приділяти дитині достатньо уваги або не могла знайти підходу до неї. Можливо, малюк був змушений переживати тривалі розставання з мамою — через хворобу чи роботу.

У міру дорослішання дитина набуває все більшої самостійності, але також потребує піклування і контролю з боку старших. Підтримувати такий баланс досить складно. Деякі батьки покладають занадто велику відповідальність на маленьких дітей (наприклад, залишаючи дитину надовго саму вдома). Інші, навпаки, вдаються до гіперопіки і цим позбавляють дитину можливості навчитися жити самостійно.

І та, й інша крайності можуть призводити до недостатньої здатності спиратися на себе, нести відповідальність і керувати своїми емоціями. В такому випадку людина в дорослому віці постійно потребує “старшого”, який би скеровував, заспокоював, розважав — тобто, виконував функцію батьків.

У разі травматизації страх залишитися на самоті продиктований опасінням знову опинитися в тій ситуації, що була пов’язана з нестерпними переживаннями (або, навпаки, — прагненням відтворити цю подію і вирішити проблеми, що завдають страждань). Тоді всі зусилля скеровуються на те, щоб не допустити повторення цієї ситуації.

Чому важливо долати страх самотності

Незважаючи на те, наскільки небажаним може здаватися стан самотності, він є дуже важливим для існування та розвитку особистості.

Самотність, індивідуальність та стосунки

В міру усвідомлення та прийняття нашої “ізольованості” один від одного ми можемо бачити, як ми відрізняємося від інших людей, а вони — від нас. У цьому контрасті народжується відчуття своєї індивідуальності і стає можливим особистісне зростання.

Відчайдушно намагаючись зблизитися з іншими людьми, людина водночас віддаляється від себе. Не усвідомлюючи себе самостійною особистістю, перебуваючи в залежності від інших неможливо побудувати по-справжньому міцні стосунки з іншими людьми. Коли людині хочеться повністю покластися на іншу людину, відносинами керує страх і завищені очікування, нездійсненні зобов’язання.

Коли ж більше не потрібно намагатися завоювати і утримати любов за будь-яку ціну, ми можемо по-справжньому дізнатися і проявити себе у відносинах. Той факт, що всі люди — самі по собі, відокремлені один від одного, сповнює стосунки справжнім співчуттям, співпереживанням. Тільки в цьому випадку можна відчути, що іншій людині може бути так само погано чи добре, як і мені.

Самотність та самореалізація

Переживання самотності супроводжується усвідомленням власної слабкості та беззахисності перед обличчям великого світу з його складнощами та невідомістю. Але ми зможемо дізнатися, наскільки насправді сильні, тільки якщо не уникатимемо зіткнення з власною слабкістю та безсиллям.

Страх завжди вимагає гарантій та контролю. Хочеться бути впевненим, що коханий не покине, що вдасться уникнути раптових звільнень з роботи та хвороб. Залишитися одному — означає поступово навчитися будувати своє життя самостійно, перестати покладатися на інших. Приймаючи відповідальність за своє життя, ми маємо можливість діяти: незважаючи на сумніви, слабкість та обмеженість можливостей.

Хоча хочеться вірити в протилежне, але немає ніякого “старшого”. Ніхто не може відповідати за наше благополуччя. Немає такої людини, яка могла б врятувати нас від власних переживань чи життєвих завдань.

---

Щоб впоратися зі страхом самотності, необхідно навчитися покладатися на себе. Страх самотності часто супроводжується зниженою самооцінкою, невпевненістю в собі, нереалістичними очікуваннями від людей та світу. Тому важливо поступово розвивати здатність керувати своїми емоціями, виробляти вміння реалістично оцінювати себе. Ще одна умова – навчитися самостійно отримувати власне задоволення від свого життя та результатів своєї діяльності.

Як бачимо, це велика робота, яка стосується не лише життєвих питань, а й емоційної регуляції.